Іранські повстання, що регулярно спалахують в країні, мають складну історію, і для розуміння їхніх коренів необхідно повернутися до революції 1979 року. Аналітик Мохсен Бехзад Карімі пояснює, що після падіння шаха, який прагнув до швидкої модернізації та демократичних реформ, було встановлено клерикальну систему, що деморалізувала державні інститути та сприяла насильницькому придушенню опозиції.
У роки після революції, замість масового протесту проти нового режиму, відбувалося поетапне усунення організованих опозиційних груп, зокрема Народної організації моджахедів Ірану (МЕК). Після консолідації влади, МЕК перетворилася на збройний опонент, підтримуючи Саддама Хусейна під час ірано-іракської війни. Режим використовував це як виправдання для репресій та ліквідації опозиції, що призвело до масових арештів, страт та репресій, особливо у 1981 році.
Наприкінці війни 1988 року режим здійснив масові страти політичних в’язнів, що зміцнило його владу шляхом залякування. До 1999 року, коли відбулися масштабні студентські протести, ідея зміни режиму поступово проникала в суспільний дискурс, що призвело до циклічних та більш конфронтаційних повстань.
Поточні протести в Ірані, що розпочалися у грудні 2025 року через різке падіння вартості іранського ріалу, також мають свої корені в історії насильницьких репресій та обмежень свободи слова. Масові протести, що охопили більшість іранських провінцій, викликали жорстку реакцію сил безпеки, що призвело до значної кількості жертв.
Коментування закрито.