Олександр Савов, морський піхотинець, від свідомого вибору приєднався до ЗСУ у 2015 році, ставши учасником оборони Маріуполя. Його життя, сповнене відданості та героїзму, обірвалося у грудні 2025 року після двох років у російському полоні та тяжких наслідків катувань.
Після повномасштабного вторгнення РФ, Савов та його підрозділ опинилися на околицях Маріуполя, де донька, Анастасія, до останньої розмовляла з ним 2 березня 2022 року – день її народження. Згодом він потрапив до «Азовсталі», пережив утримання в Оленівці, Таганрозі та Курському СІЗО №1, перш ніж бути звільненим під час Курської операції. Хоча його врятували, повернення було супроводжуване тяжкими фізичними та психічними травмами.
Повернувшись в Україну у березні 2025 року, Олександр став тяжкохворим, страждаючи від численних захворювань, спричинених катуваннями та зловживанням у полоні. Незважаючи на боротьбу за його життя та здоров’я, він помер 16 листопада 2025 року від серцевої недостатності у віці 46 років, залишивши після себе спогади та велику втрату для його доньки, Анастасії.
Анастасія, відчайдушно боролася за повернення батька, фіксуючи кожну мить його життя у фотографіях та сподіваючись на нові можливості для щасливого спілкування. Її історія стала символом незламності духу та невтомної віри у перемогу, а також нагадуванням про страшні реалії війни та необхідність порятунку кожного воїна.
Коментування закрито.