Російський бізнес масово переходить на імпорт робочої сили. Зараз 37% підприємств використовують іноземних працівників, а 43% готові їх наймати. За даними Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), у 2022 році ці показники були лише 5% та 23%. Основними джерелами імпорту робочої сили є пострадянські країни (38% компаній), Китай, КНДР, Таїланд і Камбоджа (21%), Африка та Індія (13%). «РЖД» є прикладом: попри заявлене скорочення 6% персоналу, держкомпанія набирає працівників з Індії. Перші 35 осіб вже працевлаштовані в поволзькому підрозділі із забезпеченням житла та соціального супроводу.
Причини цього очевидні: структурний дефіцит кадрів сягнув 2,7 млн осіб наприкінці 2025 року. У логістиці, будівництві та торгівлі бракує 40–50% персоналу. Російський бізнес використовує низькокваліфіковану міграцію як спосіб стримати витрати. Уряд РФ збільшив квоту на залучення працівників із візових країн до 279 тис. осіб – плюс 19% до показника 2025 року і максимум за останні десятиліття. Паралельно влада посилює контроль над мігрантами, зокрема держдума розглядає законопроєкт, який зобов’язує іноземців сплачувати авансовий податковий платіж за «утриманців». Термін перебування сім’ї прив’язується до тривалості трудового контракту, а діти мігрантів після 18 років зобов’язані покинути країну протягом 30 днів за відсутності інших підстав для проживання. Патент анулюватиметься, якщо доходи працівника нижчі за прожитковий мінімум або якщо він відпрацював менш ніж десять місяців на рік.
Зростаюча залежність від зовнішньої робочої сили є прямим наслідком структурних деформацій ринку праці, спричинених війною проти України. Ця модель не вирішує проблеми продуктивності та дефіциту кваліфікованих кадрів, натомість знижує стимули до технологічної модернізації економіки.
Коментування закрито.